Ще на початку 2010-х років в Києві було затверджено програму перехоплюючих парковок – планувалося, що столицю покриє ціла мережа з майже 30 парковок, розташованих на відносних околицях міста поруч з метро або розв’язками. Після 10 років маємо 6 перехоплюючих парковок на 649 місць. Схоже на мережу? Не дуже, особливо якщо врахувати, що парковка середньостатистичного великого ТРЦ розрахована на близько 1000 місць.
При чому тут ТРЦ? Та найперша міська програма передбачала, що перехоплюючі парковки будуть знаходиться не тільки на комунальній землі, а й на території приватних девелоперських проектів.
У той час ми якраз розвивали проект поряд з однією з таких локацій, тому така програма співпраці була дуже цікава. Наша бізнес-модель передбачала, що паркінг буде використовуватися відразу в чотирьох форматах: денний для відвідувачів ТРЦ, нічний і цілодобовий для «постійних клієнтів» і стандартний перехоплюючий.
Який формат співпраці був можливий?
1. Ділити інвестиції і прибуток з містом.
2. Будувати все «за свої», а для частини паркінгу – оперування і подальший прибуток повністю віддати місту, натомість – «плюшки» у вигляді мереж, транспортних розв’язок, зменшення пайової участі і т. д.
З огляду на те, що в Києві сьогодні працює аж 6 перехоплюючих парковок, очевидно, що далі розмов і меморандумів справа не зрушила. Здавалося б, європейський досвід, коли людина залишає машину на перехоплюючих паркінгах і далі пересідає на громадський транспорт – дуже правильний і зручний. Але в Україні свої реалії і замкнуте коло – немає адекватного суспільного транспорту, а значить люди будуть продовжувати користуватися своїм авто, немає перехоплюючих парковок – доводиться їхати через все місто. При тому, що бажаючих користуватися форматом перехоплює паркінгу дуже навіть немало.
При цьому в самому центрі, мабуть, найсумніша ситуація і навіть зростаюча кількість евакуаторів і оштрафованих не здатні вплинути на ситуацію. В Україні є компанія, яка виробляє механізовані паркінги – ті самі схожі на конструктор-лего, що займають мінімум місця, але здатні розвантажити місто. Бачили хоч один такий комунальний? Ні звичайно. Столична земля занадто дорога для таких шедеврів, а чиновники надто незговірливі.
Як паркуються біля будинку?
Минулого року наші аналітики провели дослідження, наскільки столичні ЖК забезпечені паркомісцями. В середньому по всьому Києву забезпеченість паркомісцями склала 0,59, тобто на кожні дві квартири приходиться по одному паркомісцю. Ці цифри відображають специфіку тільки тих комплексів, які вказали дані про парковки, а це трохи менше 170, тому реальне покриття паркомісцями можна оцінити не більше 0,35, а то і 0,3 паркомісця на одну квартиру.
Забудовник, який піклується про комфорт своїх покупців, завжди будує паркінг – але не завжди в першу чергу, а після заселення критичної маси мешканців і виходу проекту на фінальну стадію реалізації. Акцентую увагу: саме піклується про мешканців, а не заробляє на них. Адже якщо це не паркомісце в центрі, воно продається фактично за собівартістю. І поки самі мешканці не будуть готові оплачувати свій комфорт, девелопери не будуть і не зможуть надати більше паркінгів.
Що не втрачає своєї популярності, так це плоскі парковки, особливо в житлових мікрорайонах – по-перше, вони досить недорогі, по-друге, місцеві «гангстери» стимулюють мешканців не тримати свої авто на вулиці.
Чому в Києві нікому не потрібні паркінги
Кількість покинутих машин на брівці ясно дає зрозуміти, що українці не хочуть платити за парковку ні 30, ні 20, ні навіть 10 грн за годину. Особливо нахабні продовжують це робити навіть після зустрічі з евакуатором і досить складної процедури повернення авто. «Паркувався і буду паркувати» – ось їхній девіз. Відповідно платні паркінги простоюють. Так навіщо, скажіть мені, інвестору вкладати в них свої гроші? Адже він інвестор, а не меценат.
Таке відчуття, що міська влада розглядає тільки модель, за якою інвестор самостійно побудує паркінг і буде на цьому заробляти. Але я не знаю таких інвесторів, які захочуть закопати мільйони доларів, щоб потім заробляти 30 грн на годину в кращому випадку.
Якщо місто все-таки чекає, що в цю нішу прийде приватний інвестор, то він повинен залучити його бенефітами: допомогою з підведенням мереж, цільовими кредитами, підвищенням штрафів за неправильну парковку і т.д.
Поки що сміливців не спостерігається, але я вірю, що такі проекти можливі і вже в недалекому майбутньому у нас знайдуться інвестори, які зможуть побудувати на цьому системний бізнес з перспективою фондування.
Вся Європа паркується на парковках або паркінгах – і неважливо наскільки це древнє, архітектурно цінне, велике чи маленьке місто. Для них це норма. Так, собівартість такого будівництва коштує шалених грошей, але вони розуміють, що місто для людей, а не для машин, і по тротуарах потрібно гуляти, а не насилу обходити запарковані авто.
Андрій Рижиков, СEO і керуючий партнер девелоперської компанії DC Evolution