Днями в Україні запустили Єдиний інформаційний портал для туристів, на якому є інформація про правила перетину кордону, перелік країн «зеленої» та «червоної» зони, рекомендації поведінки в аеропортах, готелях і містах. Але з огляду на те, що українців чекають в дуже коротенькому списку країн, а карантин, схоже, знову посилюється, цей портал може так і не стати затребуваним. І ось тут, здавалося б, і повинен почати розквітати внутрішній туризм, але як завжди є нюанси.
Карантинні заходи максимально сильно вдарили по туристичній галузі – і в світі, і в Україні. Але, наприклад, Євросоюз має намір виділити 375 млрд євро на відновлення туристичної галузі та перезапуск відповідних бізнесів. В Україні ж поки допомагають тільки на законодавчому рівні, а не грошима – 22 червня був прийнятий закон №3377, покликаний підтримати туризм та інші креативні сфери, які постраждали через обмежувальні заходи, пов’язані з поширенням COVID-19. Зокрема, передбачається звільнити туроператорів від сплати туристичного збору, ПДВ та інших податків, ввести пільги на оплату оренди землі – загалом це явно не вливання додаткових грошей в галузь.
До коронакризи українці поступово ставали мандрівною нацією – тільки в 2019 році повітряний пасажиропотік зріс на понад 30%, а всього протягом минулого року українські прикордонники здійснили оформлення та перевірку документів рекордної кількості громадян – більше 102 млн осіб. І це не дивно, індекс українського паспорта зростає з року в рік і сьогодні він знаходиться на 43 місці. Така свобода пересування і часто дешевший, більш простий в організації, і не будемо приховувати, цікавий відпочинок схиляв людей до вибору закордону.
У жарті про те, що відпочинок в Затоці коштує дорожче, ніж у Туреччині, тільки частка жарту. Хоча, здавалося б, все повинно бути з точністю до навпаки. Наприклад, дуже багато місць розміщення, особливо біля моря або в горах, у нас побудовані з максимальним порушенням норм – по відступам, інженерному забезпеченню, пожежкою, в цілому по інфраструктурі. Роблять дійсно абияк і намагаються продати за нечуваними цінами.
А тепер поясню, чому так.
По-перше, у нас дуже яскраво виражена сезонність – одні працюють влітку, інші взимку. На це впливає як погода, так і власне вкорінені звички українців, що влітку потрібно їхати на море, взимку в гори, навесні і восени в тур по містах.
По-друге, побори. Якщо у вас є маленький готельчик, з вас точно будуть пити кровиночку і намагатися обкласти оброком.
По-третє, жадібність. Коли я розраховую фінансові моделі навкологотельного бізнесу, хоч як крути, окупність становить від 7 до 15 років. Це класичний довгий бізнес і 7 років – це ще дуже хороший показник, в основному він коливається на рівні 9-10 років. Наші ж несистемні гравці хочуть окупити все за 3-4 роки.
Відповідно, всі ці перераховані причини закладаються в собівартість і в кінцевому рахунку впливають на підсумкову вартість для споживача.
Коли європейці приїжджають в Україну, у них шок від наших цін. Вони кажуть: ну як так, ми в Європі не можемо собі таке дозволити, при тому, що у нас доходи зовсім інші. Іноземці досить економно підходять до витрати грошей – не дарма у них так поширені хостели і дешеві квитки на транспорт. Для них витрачати 100 євро в день на відпочинок – це вже багато, а у нас номер коштує 300 євро і готель забитий. Українці звикли витрачати на відпочинок багато, часто останні гроші, а часом навіть кредитні – гуляють як в останній раз. Тому яким би не був цінник, все одно знайдеться споживач. Адже якщо є попит, обов’язково буде пропозиція.
Виходить замкнуте коло. Але щоб вийти з нього, потрібно теж три речі: системний споживач, системна пропозиція і системна підтримка від держави. Перший пункт уже практично сформувався, просто до карантину споживач вибирав закордон, а ось другий без третього нікуди. Без вливань і підтримки держави у нас так і залишаться поганенькі готелі за нечуваними цінами, а українські туристи, як тільки їм дозволять, відразу ж поїдуть за кордон через краще співвідношення ціна-якість. Потрібно зрозуміти, що всі вкладення в туристичний бізнес повертаються сторицею – у вигляді податків і постійного вливання витрачених грошей в економіку. У цьому секторі працює дуже багато самозайнятого населення – вони не пакують зароблені гроші в офшори, вони витрачають їх на місці.
Андрій Рижиков, СEO і керуючий партнер девелоперської компанії DC Evolution